Чаша
гутне скло, 11,5 х 7,5 см
Сучасне художнє скло в Україні належить до наймолодших, проте найдинамічніших видів мистецтва. Зародилось на Львівській кераміко-скульптурній фабриці, зумовило створення першого в Радянському Союзі відділення художнього скла на базі вишу. А завдяки художньому таланту та менеджерському хисту Андрія Бокотея за останні тридцять років вийшло на рівень найпотужніших кластерів художнього скла в світі.
В Україні на початку ХХ століття були відомі лише виробництва литого пляшкового скла та кустарні промисли. Топоніміка згадує понад дев’яносто слів “Гута” в назвах українських сіл, що свідчить про поширеність промислу, а також про його локальність.
Після Другої світової війни у Львові з’являється тенденція до об’єднання окремих гут в промислові цехи. Так виникає перше гутне виробництво в системі артілі «Різнопром», в якому навчаються майбутні майстри ЛКСФ. В 1963 році Дмитро Крвавич та Еммануїл Мисько ініціюють та організовують створення гутного цеху на ЛКСФ, який на десятиліття стане творчою лабораторією для склярів зі всього Радянського Союзу.
Розквіт фабрики співпав зі зміною стилевих рішень в архітектурі та дизайні 60-их, що знайшло своє відображення й у вирішенні предметів інтер’єру. Так на тлі нової моди 60-х ЛКСФ вторує смакам молодого покоління, приносячи предмети гутного скла майже в кожну оселю . Не живопис – а естампи, не кришталь – а гута, не порцеляна – а кераміка.
В стилістиці виробів 60-их переважають традиції народного мистецтва, як в жодній іншій школі радянського склоробства. І львівські склярі намагались наблизити сучасну культуру до виробів кустарних гут, що спонукало до оригінальної інтерпретації.
За десять перших років на фабриці три бригади склярів виконали чотири тисячі еталонів, тираж яких коливався – від десяти до однієї тисячі, а це, приблизно, – півмільйона одиниць готової продукції. В 70-их, 80-их кількість виробів збільшувалась, як і зростала географія продажу – від центральної Азії до Франції, Італії та всіх колишніх країн соцтабору. Фабрика випустила понад десять тисяч зразків, тільки, художнього скла та мільйони тиражу.
Асортимент виробів був доволі прогнозованим: декоративний та декоративно-ужитковий посуд, анімалістична пластика та скульптура. Окремі майстри мали свої уподобання. Олексій Гера виконував найбільше декоративних кошиків, а весільні фужери – одні з найскладніших технологічних творів, де використовувалась техніка венеційської нитки, робили Мечислав Павловський, Василь Білоус, Романа Гудима. Вази-кубки – своєрідний символ радянської епохи часто належали авторству Івана Чабана та Романа Жука. А «королеву» гути – вазу, виконували всі без винятку майстри, і кожен намагався вирізнитись характерною деталлю. Вази Бокотея мали характерні хвильчасті завершення горла, Павловський використовував кольорові смуги. Розробка кулястої форми та інтенсивності забарвлення – особливість творчого підходу Йосипа Гулянського. Богдан Валько оздоблював вази у техніці “повітряні пухирці”, майстер Петро Думич активно використовує декорування у формі наліпів.
Дрібну анімалістичну пластику у склі першим розвиває Аркадій Гінзбург. А найзнаменитішою сувенірною птахою на телебаченні 80-их стає “Кришталева сова” Василя Драчука, що з 1984-го до 2008-го року була головним призом інтелектуальної гри “Що? Де? Коли?”.
Окремим напрямом роботи склярів було виконання світильників та вітражів для громадських споруд. Це справжні шедеври мистецької вартості та інженерного рішення: Львівський автовокзал, Хмельницький та Житомирський драмтеатри, палаци творчості та урочистих подій, санаторії та ресторани, готелі та зали засідань важливих державних інституцій. Були замовниками і нові міста Сибіру, що багатіли на нафтовидобуванні – Уренгой, Тюмень, Усть- Ілімськ.
Саме в склодувному цеху спостерігалась продуктивна взаємодія художників та майстрів-склодувів. Хоч виробництво львівської гути було цілком промисловим процесом, воно де в чому співпадало з міжнародним студійним рухом, особливістю якого було поєднання роботи художника з ремісництвом. Розуміння технологічних процесів, пластики гарячого скла відкривало нові можливості до творчості, а прагнення нових форм примушувало шукати нові технології. Тому на фабриці майстри були часто і авторами тиражу, а художники самі працювали з масою.
Епоха Бокотея
В 60-ті Андрій Бокотей починав роботу на фабриці в керамічному цеху. Він закінчив відділення кераміки – одне з найсильніших в інституті. В одній групі з Бокотеєм навчались Зеновій Флінта, Петро Марчук, Любомир Медвідь та Богдан Галицький. В 70- ті Бокотей зосереджується на роботі зі склом. З’являються перші твори, які виходять за межі традиції «старої гути», що розвивались у двох напрямках — «фольклорно-пластичному» та «декоративно-бароковому». Бокотей звертається до авторської пластики, експерементуючи з технологією і формою. Виконуються справжні предмети дизайну, де естетика конструкції долає прагнення обтяжити форму прикрасами. В тому ж напрямку працюють Франц Черняк, Олександр Звір, Ігор Мацієвський.
Саме фабрика дала початок проведенню у Львові міжнародних симпозіумів, на які приїжджали найвідоміші склярі з 32 країн світу. Школа Львівської гути, беручи витоки з ЛКСФ, нині продовжує свій розвиток на відділенні художнього скла Львівської національної академії мистецтв, де працює єдина в Україні (на пострадянському просторі) навчально-творча майстерня-піч.
