Монумент загиблим дрогобичанам 1941—1944 років
1974, бетон, мідний лист, цегла, граніт, вулиця Ковальська 6, м. Дрогобич
Львів, друга половина ХХ століття, саме тло міста – достатньо цільне історичне архітектурно-просторове середовище. Уважне око в пошуках естетичного задоволення помітить на фасадах львівських будівель сліди великих будівничих і скульпторів та знамениту львівську еклектичність – поєднання різноманітних європейських стилів в місцевому трактуванні. Прихід радянської влади, з її швидкими та агресивними методами запровадження мистецтва соцреалізму активно загромаджував свої території бюстами та фігурами радянських вождів та героїв.
Відомо, що скульптурний цех та невелика керамічна майстерня – це одні з перших структур фабрики, що були завантажені замовленнями і забезпечували своєю меморіальною, парковою та монументальною скульптурою потреби радянського урбаністичного поступу. Аналізуючи збережені документи та розповіді працівників фабрики, довідуємось, що навіть при цьому ідеологічному навантаженні – найбільше на фабриці виробляли бюстів і фігур Тараса Шевченка та пам’ятників Невідомому солдату. Велика кількість замовлень поступала також на виготовлення пам’ятних знаків, фабрика забезпечувала ними територію усіх західноукраїнських областей.
Монументальна скульптура ЛКСФ радянського періоду розвивалась та зберігала в собі всі ознаки мистецтва соцреалізму та існувала в руслі плану ленінської монументальної пропаганди. Можна безліч разів стверджувати, що в радянській монументалістиці не було нічого мистецького, що це наскрізь фальшиве прислуговування та пристосування до кон’юнктури свого часу. Та є віддалений погляд, з перспективи в пів століття, що передбачає передусім свіже візуальне враження та співставлення.
Втілені проекти монументальної скульптури ЛКСФ вражають масштабами та складністю виконання. Без сумніву, вони громіздкі! Тиснуть, душать людину своєю величчю та мовою пластичного узагальнення – і саме так розповідають про час, в якому вони створені.
Накопичення образів селян, хліборобів, косарів, трударів, а також етнічно-екзотичних гуцулів та гуцулок розкривають нам шалені масштаби пропагандистської радянської «машини», що впевнено і послідовно будувала пам’ятники богам нового часу. Так творили та нав’язували нову міфологію у всіх закутках Радянського Союзу. Натомість сміливі експерименти творчих особистостей давали натхненне життя на виконання цих ідеологічних замовлень. Знахідки нових об’ємно-просторових рішень рухалися в напрямку монументалізму, синтезу з архітектурним середовищем та використанням нових матеріалів.
Варто згадати в контексті оригінальних рішень скульптури, виконані на ЛКСФ.
Пам’ятник Івану Франку у Львові, 1964 рік. Авторська група – скульптори Валентин Борисенко, Дмитро Крвавич, Еммануїл Мисько, Василь Одрехівський, Яків Чайка та архітектор Андрій Шуляр. Виконаний з рожевого граніту.
Пам’ятник бійцям Першої кінної армії в селищі Олесько, 1975 рік. Скульптори – Валентин Борисенко, Казимир Маєвський, архітектор – Анатолій Консулов, інженер-конструктор – Григорій Шевченко
Пам’ятник Івану Федорову у Львові, 1977 рік. Авторська група – скульптори Валентин Борисенко, Валентин Подольський, архітектор – Анатолій Консулов.
Меморіальні таблиці діячів української культури – роботи Еммануїла Миська, а саме: Лесі Українці (1971 рік), Олексі Новаківському (1972 рік), Леопольдові Левицькому (1973 рік), Соломії Крушельницькій (1973 рік), Антінові Манастирському (1978 рік).
Пам’ятний знак революційних виступів львівського пролетаріату у квітні 1936 року, Львів – меморіальна дошка, барельєф, бронза. Скульпторка – Теодозія Бриж, встановлений 30 жовтня 1979 року.
В різний час на фабриці працювали і творили скульптори – Василь Сколоздра, Євген Дзиндра, Яків Чайка, Лаврентій Гром, Василь Одрехівський, Іван Севера, Дмитро Крвавич, Еммануїл Мисько, Ярослав Мотика, Теодозія Бриж, Роман Петрук, Петро Кулик та інші.
