ЛКСФ ENG

Автори

Борисенко Валентин

1929-1990

скульптор

Валентин Борисенко народився 2 травня 1929 року в Озерянах ( Чернігівська область).

Початкову художню освіту отримав 1944 – 1947 роки – Київського Лаврського художнього училища, майстерня Євгена Лученко. 

ЛДІДПМ – 1947-1953 роки – відділення монументально-декоративної скульптури. На той час тут працювали представники різних художніх шкіл – Петербурзької, Празької та Римської – Іван Севера, Будапештської – Йосип Бокшай, Варшавської – Вітольд Манастирський, Краківської – Роман Сельський – вражаючий викладацький склад формує високий рівень освіти.

 По закінченню інституту Валентин Борисенко дістав призначення на ЛКСФ. Фабрика була місцем постійного контактування між собою скульпторів старшого покоління Євген Дзиндра, Яків Чайка, Володимир Сколоздра, Лаврентій Гром, які дістали освіту і працювали ще в дорадянський час, і випускників ЛДІПДМ Еммануїла Миська, Дмитра Крвавича, Володимира Одрехівського, Ярослава Мотики та ін.

1950-ті роки поява перших скульптур на фабриці –  «Лижник», « Хокеїст», портрет Максима Горького.

1957  рік – одна з перших робіт – скульптурний портрет Нафталі Ботвина, – якщо відкинути ідеологічничний аспект, перед нами – реалістичне моделювання ідеалізованого голівудського «супер героя»  – досконалі риси якого, фантастично стильова зачіска та майстерне монументального тону виконання  просто просяться прикрасити, які не будь скелі на зразок   знаменитих рашморівських пагорбів.

1961 рік – «Орач».

1964 рік- триптих «Земля»  – «Господар землі», «Народження сівача», «Кріпацтво».

 У творчій практиці львівських скульпторів до цього часу ніхто не поєднував в одному творі двох таких різних матеріалів, як дерево і метал. Борисенко це зробив вперше і вдало. У скульптурі «Верховина» 1966 року  – обличчя, руки та окремі акценти, елементи одягу  виконані з кольорового металу. Барильєф Данте Алігєрі – теж використовує поєднання різних матеріалів. В подальшому Борисенко спробує свої сили в роботі з листовим металом, застосовуючи його не фрагментарно, а для всього твору.

В кінці1960-их років Борисенко починає роботу над скульптурним образом Олекси Довбуша – опришківського месника, гуцульського ватажка повстанців. Перший прототип створює в 1957 році, в дереві, в техніці пластичній та фактурній. Завершився цей проєкт встановленням в 1970 році пам’ятного «Олекса Довбуш» знаку в селі Печиніжин. В результаті виник зовсім, не типовий  узагальнений образ гуцула, як люблять писати  в радянській мистецькій літературі, а величезна голова ( майже 4 метри ), створена з гігантських узагальнених кубістичного характеру об’ємів. Ідеально вписана в ландшафт, врівноважена композиційно, емоційно виразна. Це швидше, не яскравий зразок радянського монументалізму, а майстерне володіння лаконічним моделюванням форми.  Можна погодитися з визначенням образ сучасного верховинця. 

1962-1964 рік –  пам’ятник Іванові Франку у Львові, від якого знаменується перехід Борисенка від станкової скульптури до монументалізму. Скульптурна група – Еммануїл Мисько, Василь Одрехівський, Яків Чайка та архітектор Андрій Шуляр, матеріал – рожевий граніт.

Два бічних барельєфи на пілонах – «Гніт», «Визволення», із зображенням сцен народних страждань і боротьби, висота  – 3,3 метра, довжину – 7,0 метрів, виконав – Валентин Борисенко та Дмитро Крвавич. 

1975 рік –  Пам’ятник бійцям Першої Кінної армії в Олесько, матеріал – кована мідь, граніт. Монумент був встановлений на високому пагорбі над автодорогою Львів-Київ, біля села Хватів, між селищем міського типу Олеськом та селом Підгірці, 23 км від районного центру міста Буська, 70 км від міста Львова. Відкрито пам’ятник 21 грудня 1975 року, одночасно з відкриттям філії Львівської картинної галереї в стінах Олеського замку. Авторами новаторського в той час скульптурного рішення були львівські скульптори – Валентин Борисенко та Казимир Маєвський, архітектор – Анатолій Консулов, інженер – Григорій Шевчук. Виконаний силами робітників львівської кераміко-скульптурної фабрики та міжобласної науково-реставраційної майстерні У 1978 році Валентин Борисенко та Анатолій Консулов отримали за цей пам’ятник Шевченківську премію. 

До фінального варіанту цієї знаменитої композиції Борисенко дійшов через декілька станкових творів – найтиповіша – невелика скульптура з зображенням вершників під час бою, 1971 року  – експресивні постаті зображені не просто в динаміці, а наче рвуться до злету. Робота над пам’ятником була складною, це стало особливо відчутно при виготовлені моделі в натуральний розмір, виконанні певних розрахунків – до речі вони перетворилися на доволі складну інженерну проблему, без  якої не можливо було перевести модель в матеріал і тим більше встановити пам’ятник на місце. З вершини пагорба злітають металеві вершники, всі постаті модельовані в крайньому експресивному трактуванні. Довжина – 27 метрів, сприймається – легкою і пружною. Чіткі силуети видно здалеку – скульптура працює на простір. При таких труднощах та об’ємі  роботи без допомоги колективу робітників ЛКСФ, без сміливого експериментування не можливо було виконати цей величний та оригінальний монумент, що став домінантою створюваного тут комплексу. Ідейна і художня виразність завдячує також вдалому архітектурному вирішенню всього комплексу, запроектованого Анатолієм  Консуловим.  

Унікальне інженерне рішення експресивного кінного комплексу не має аналогів в радянській скульптурі і в сучасній українській теж. Та все ж цікаво було порівняти влучно знайдену Борисенком композицію «польоту» кінної групи з кінними скульптурними зображеннями в історії світового мистецтва. Вершник з мису Артемісіон, 200 р. до н. е., грецька статуя, доби еллінізму, стоїть далеко за часовим виміром, але дуже близька, тим, що передає рух, швидкість коня, що неначе «летить» у просторі. Кінна групазображена в русі, в польоті – екстраординарний зразок української скульптури,  на жаль повністю зруйнована, розграбована, залишки – демонтовані.

 Пам’ятник Івану Федорову в співавторстві з Валентином Подольським, встановлений 26 листопада 1977 року на честь так званому « 400-ліття книгодрукування ». Реалізацію образу Борисенко бачив в активному залученні в зону дії пам’ятника міського середовища, що відповідає часу перебування Федорова у Львова. Відлита в бронзі постать Федорова встановлена на площі поряд з будинками – пам’ятками архітектури ХVI – XVIII століть, в одному з яких ще довгі роки після смерті першодрукаря працювала заснована ним друкарня. Постать Федорова «крокує» по львівській бруківці, – архітектор проєкту Анатолій Консулов  наголосив на цьому формою низького постаменту, що сприймається як невід’ємна частина міського середовища. 

 З 1959 року – викладач ЛДІДПМ, 1971-1977 роках – ректор цього інституту, з 1977 року – професор. 

1982 року Борисенко переїжджає до Києва, але залишає місту Лева спадок, який безсумнівно тішить містян до наших днів. Працює професором в Київському художньому інституті, паралельно виконує рельєфи для музею Леніна (тепер Український дім).

В 1985-1989 роках – ректор Київського художнього інституту.   

До 1986 року активний в царині монументальної та станкової скульптури. 

Помер 8 січня 1990 року, похований у Києві.

КАТАЛОГ