Історія

Заснування та мистецька освіта

Дата заснування фабрики губиться в мареві воєнних років, змінах окупаційних режимів та бажанні провести тяглість традиції до таких центрів як фабрика Івана Левинського та керамічна майстерня «Око» Сергія Литвиненка. Не має жодних документально підтверджених даних таких зв’язків.

1946

Фабрику відкрили на місці невеликої керамічної артілі, де були старі піщані кар’єри та лінія вантажного трамваю, що функціонувала до 60-их років. Існування фабрики протягом всієї більш ніж 50-літньої історії було тісно пов’язане з розвитком професійної мистецької освіти у Львові.

1947

Відкрили Інститут прикладного та декоративного мистецтва. Одним з ініціаторів його створення був митець Іван Севера (1891-1971) – скульптор класичної школи. Початкову освіту отримав в різьбярський школі в Яворові, у Львівській мистецько-промисловій школі у Юліуша Белтовського і Яна Набольчика, у Празькій та Римській академіях мистецтв. В новоствореному інституті Севера очолює кафедру скульптури та наполягає на використанні потужностей фабрики як виробничої бази.

З 1947 року – Іван Севера голова Художньої ради Львівської кераміко-скульптурної фабрики.
1947 рік – Львівський державний інститут декоративно – прикладного мистецтва починає готувати спеціалістів вищої кваліфікації кераміки та монументально-декоративної скульптури.

1949

На фабриці почав працювати керамічний цех. Спочатку це – майстерня, що складається з двох приміщень, де було 20 майстрів та робітників. Фабрика працює та виконує замовлення Художнього Фонду УРСР. Керамічна тиражна продукція виготовляється гончарним способом – вазочки для квітів, свічники, рамки, декоровані кольоровими ангобами та покриті прозорою свинцевою глазур’ю.

В кінці 40-их роках – почавши з бетонної скульптури, на фабриці працюють скульптори Яків Чайка, Євген Дзиндра, Лаврентій Гром, Василь Сколоздра, Іван Якунін. Продукують замовлення на тиражовану скульптуру пропагандиського характеру – фігури та бюсти радянських вождів, паркову пластику, а також меморіальну скульптуру – надгробки та пам’ятні знаки, що масово заполоняють навіть найменші містечка та села.

1953

В Інституті відбувся перший випуск художників-керамістів та скульпторів. Мистецький рівень керамічної продукції фабрики підвищують молоді художники – Софія Караффа-Корбут, Юрій Лащук, Зеновія Масляк, Ярослав Захарчишин, Василь Кондратюк. Тут також контактують та творчо співпрацюють скульптори старшого покоління та молодь. Перші випускники ЛДІДПМ – Еммануїл Мисько, Дмитро Крвавич, Валентин Борисенко, Василь Одрехівський.

Нові технології та «хрущовська відлига»

1953-1964 роках – «хрущовська відлига» – період, пов’язаний з однією з найперших реформ, які ініціював новий радянський керівник, а саме – архітектурною. Відмова від помпезного сталінського неокласицизму послужила сигналом до десталінізації. Архітектурна реформа також вплинула на формування радянського бруталізму й неомодернізму, відповідно – з’являється і новий стиль оформлення громадських будівель. Поява великої кількості житлових і громадських споруд без помпезного архітектурного декору сприяла розвиткові сучасного монументально-декоративного мистецтва і зростанню попиту та розширення замовлень та асортименту продукції фабрики. Важливою зміною також була поява індивідуальних помешкань – «хрущовок», інтер’єри яких прикрашала сувенірна продукція керамічного та скляного цехів фабрики. Відбуваються виставки радянського побуту, що презентують нове бачення предмету у просторі.

1962

За ініціативи керівництва Львівської організації Спілки художників України, її провідних художників (Дмитра Крвавича, Якова Чайки) та фінансової підтримки Художнього фонду УРСР на фабриці розпочав функціонувати цех гутного скла. Першим керівником цеху став фаховий склодув Мечислав Павловський. Особливим досягненням було виробництво речей із сульфідного скла. Багато майстрів-склодувів перейшли на новостворене підприємство – Петро Думич, Йосип Гулянський, Олексій Гера, Іван Чабан. Їхня співпраця з професійними художниками – Андрієм Бокотеєм, Францем Черняком – заклала основу грандіозного успіху львівського гутного скла.

1963

Відкрили кафедру художнього скла, фабричний цех – потужна виробнича база інституту.

Впроваджується унікальна технологія виробництва з кам’яної маси ( вперше в Україні ), що відкриває нові можливості рельєфного та живописного декорування виробів. Інженер-технолог Іван Малишко розробляє технологію одного випалу керамічних виробів, вдосконалює склад кам’яної маси, солей та кольорових емалей.

В 60-их рр. тиражована керамічна продукція значно розширює свій асортимент. Поруч з класичними декоративними вазами, кашпо та комплектами посуду, з’являються характерного локального забарвлення: штофи, лембики, куманці, плесканки. Хітом фабрики стають великі вази на долівку.

Завдяки активній творчій праці вимальовується перше покоління львівських керамістів – Борис Горбалюк, Марія та Анатолій Курочки, Ярослав Захарчишин, Василь Кондратюк, Ярослав Шеремета. Більшість художників виконує на фабриці лише інтер’єри і панно, збільшується кількість замовлень. У країні регулюється політика зайнятості серед художників. Існує офіційна вказівка про витрату 3 відсотків прибутку підприємств на художнє оформлення.

Висока художня якість творчих робіт художників фабрики сприяє в 1961-му, 1963-му, 1967-му та наступних роках до появи виставок «Львівська кераміка. Ініціативу виставок пов’язують з керівником кафедри кераміки Юрієм Лащуком.

1964

Виконання на фабриці та встановлення пам’ятника Іванові Франку перед головним фасадом будівлі Національного університету імені І. Франка у Львові в партерній частині парку, який носить ім’я поета. Авторська група – скульптори Валентин Борисенко, Дмитро Крвавич, Еммануїл Мисько, Василь Одрехівський, Яків Чайка та архітектор Андрій Шуляр.

1965

Генеральний план розвитку курортного Трускавця, що передбачав небувалий до того розмах будівництва, збудували та запустили в експлуатацію 15 нових санаторіїв. Комплексне оформлення санаторію «Південний», виконане на ЛКСФ – справжня подія в житті фабрики. Архітектор Юрій Лошаков спільно з художниками фабрики розробив план оформлення відпочинкового закладу. Тут були застосовані знаки зодіаку з шамоту Ярослава Захарчишина, стилізована гуцульська піч з фігурками тварин Андрія Бокотея та Василя Кондратюка, люстра та світильники з гутного скла Мечислава Павловського, скульптура з кованої міді «Дівчина з ланню» Якова Чайки.

У розширенні творчого діапазону фабрики свою роль відіграла розробка новаторського методу виготовлення вітражів в техніці литого скла. Саме в такій техніці виготовлено сюжетно-тематичні вітражі для санаторію «Трускавець» ( художниця Софія Караффа- Корбут, майстер – Мар’ян Тарнавський).

Одні з перших робіт фабрики в напрямі оформлення інтер’єру – керамічне панно «Данило Галицький», Андрія Бокотея, Любомира Медвідя для ресторану «Під Левом».
Декоративне панно «Кераміка» – одне з перших в техніці керамічної мозаїки – прикрашає фасад ЛКСФ, автор Михайло Гладкий.

1966

Скульптор Ярослав Мотика створює на ЛКСФ оригінальну дипломну роботу – жіночу скульптуру “Лілея” на ставку Стрийського парку, що стала своєрідним сентиментальним маркером паркової скульптури Львова 60-их рр.

1967

Керамічний декор ЛКСФ, (вперше!), в екстер’єрі старого міста – емблема Українського товариства охорони пам’яток і культури, автор – Роман Петрук.

Науково–теоретична конференція “Українська кераміка” – 50 років», оригінальні творчі роботи молодих керамістів – Тараса Драгана, Андрія Бокотея, Богдана Галицького, Марії Савки-Качмар – розглядають, в контексті виникнення самостійної керамічної школи. Робота над виставковими творами виділяється в окремий напрям діяльності художників – керамістів.

1970

У травні 1970 року – відкрито великий меморіал – Монумент бойової слави Радянських Збройних Сил. Ансамбль виконали в камені та бронзі авторським колективом, до якого ввійшли скульптори – Дмитро Крвавич, Еммануїл Мисько, Ярослав Мотика, художник-монументаліст – Олександр Пирожков, архітектори – Мирон Вендзилович та Аполлон Огранович. Ансамбль складається з тридцятиметрового бетонного пілону, облицьованого гранітом, бронзової центральної групи та масивної залізобетонної, облицьованої лабрадоритом стели з великими рельєфами з кованої міді. На вертикальному пілоні — горельєфи, що символізують основні роди військ: піхотинець, танкіст, артилерист, авіатор, моряк. Центр ансамблю складається з алегоричних фігур радянського Воїна і «Батьківщини-матері». «Батьківщина-мати» приймає присягу вірності Воїна і символічно благословляє його меч.

Розквіт та занепад фабрики

В 1970-их роках. – ЛКСФ стає осередком найсміливіших експериментів у царині пластичної форми. Керамічні вироби, як і скляні, що раз більше розмежовуються на тиражні – ужиткові та авторські – станкові.

Кращі зразки серійного виробництва позначені індивідуальною творчою манерою окремих художників. Саме вона дозволяє легко розпізнавати твори наступного покоління – Ольги Безпалків, Галини Ошуркевич, Мілади Кравченко, Неллі Федчун, Романа Петрука, Ярослава Мотики, Зеновія Флінти, Уляни Ярошевич та ін.

Початок 70-их років – на високу мистецьку якість фабрики вплинуло існування в львівському середовищі неофіційної «Академії мистецтв», яку тривалий час вели Карло Звіринський (1923-1997) та Роман Сельський (1903-1990). Це не був традиційний навчальний заклад, а зустрічі однодумців, живих класиків українського модерного мистецтва з тими, хто прагнув знань, розуміння, чиї душі відповідали взаємністю на благородне бажання маестрів давати своїм учням знання світу, культури, історії світового мистецтва і володіння різноманітними мистецькими техніками. Невипадково всі учні цих визначних педагогів, більшість яких співпрацювали з ЛКСФ, самі стали неординарними особистостями, яскравими митцями.

1970

Видавництво «Каменяр» друкує альбом «Львівська кераміка», автор вступної статті Юрій Лащук, праці митців ЛКСФ – як окремий мистецький феномен.

1975

Виставка «Кераміка СРСР – 75» в Вільнюсі. Майже половина експозиції – авторські роботи керамістів ЛКСФу. Вони швидко опиняються в складі всесоюзних творчих груп в Дзінтарі (Латвія), за результатами праці в яких потрапляють до найпрестижніших європейських конкурсних програм з художньої кераміки в Фаенці (Італія), Валорисі (Франція).

Виходить фахове дослідження Фаїни Петрякової «Українське гутне скло», видавництво Наукова думка, Київ.

Встановлено пам’ятник бійцям Першої Кінної армії в селищі Олесько. Скульптори – Валентин Борисенко, Казимир Маєвський, архітектор – Анатолій Консулов, інженер-конструктор – Григорій Шевченко. Унікальний, ризикований інженерний проект створено у скульптурній майстерні ЛКСФ, аналогів не має (на сьогодні – знищений).

В 1970-их роках скульптурний цех фабрики, почавши з бетону, освоює чеканку і художнє литво з бронзи. Виконує різноманітні замовлення: пам’ятники, пам’ятні знаки, цілісні монументальні ансамблі, декоративні композиції, садово-паркову пластику на спортивну, дитячу та анімалістичну тематику, фонтани та меморіальні дошки, скульптури та скульптурні портрети, барельєфні та горельєфні зображення, декоративні вази.

1977

У залах Львівської картинної галереї і Державного музею етнографії та художнього промислу АН УРСР відкрилася виставка «Ленінським шляхом» – 1400 творів, близько 400 авторів: живописців, скульпторів, майстрів декоративно-ужиткового мистецтва Львівщини. В каталозі виставки, (автор – упорядник Богдан Горинь) вперше докладно зібрана інформація про митців, скульпторів, керамістів та склярів ЛКСФ, чиї твори були представлені на виставці.

1980

У 80- их на фабрику прийшло нове покоління митців, які творили вже в ширшому колі художніх зв’язків. З’являється можливість брати участь в симпозіумах, знайомитись з іноземними митцями, обмінюватись думками, технологічними новинками. В цей час з найвпливовішими тенденціями в об’ємній пластиці виступають митці країн Балтії, співпраця з ними львівських майстрів увиразнює нові тенденції у діяльності фабрики.

Станом на 1980-ий рік фабрика мала щомісячний масовий тираж – 400 екземплярів, авторські – 10-25, виставкові твори, спецзамовлення, керамічні та скляні вироби для побутових потреб, подарункові та сувенірні, елементи інтер’єрів та монументального декорування. Хіти 70-80-их – кавові сервізи, авторські розписані тарелі, штофи з активним рельєфним декором з зображеннями архітектури Львова, барвисті скляні вази, скульптурна пластика малих форм.

80-ті роки – на фабриці виконували складні комплексні замовлення, що поєднували – декоративні керамічні панно, керамічну мозаїку, вітражі, люстри та ін.

Інтер’єри, виконані на ЛКСФ, мали поширення та визнання на території усього СРСР: оформлення готелю «Восток» у Тюмені, внутрішня оздоба фірмового магазину та кафетерію «Карпати» в Ростові-на-Дону, знаменитий львівський заклад «Шоколадний бар», вітражі, барельєфи та люстри Головної Пошти.

1987

На фабриці відбулося засідання правління Львівської Спілки Художників та адміністрації ЛКСФ. В час Перебудови та переходу до госпрозрахунку фабрика втрачала конкурентоздатність і якість, зменшувався асортимент. Масово зростали кооперативи керамістів, які послаблювали позиції фабрики. Потік замовлень починає зменшуватись і не відбувається запланована на середину 80-их модернізація фабрики. Матеріально-технічна база поступово виходить з ладу.

Цитата з протоколу засідання, голова правління Львівського відділення Художнього Фонду Еммануїл Мисько:

«…ми мусимо говорити про наші болючі справи, а це про якість продукції, яку випускає наша фабрика і яка стає щораз гіршою…зрізані розцінки робітникам, це впливає на якість скульптури… система стажування майстрів – не проводиться…не вирішена проблема удосконалення технологій та матеріалів…експерименти, за винятком скла – не проводяться…»

Дмитро Крвавич:

«…півтора десятка років назад дирекція і весь адмінперсонал містився в дуже малому приміщенні, тепер збудовані великі приміщення, кількість робіт була така сама, як тепер, тільки мали відносно високий рівень робіт, робітники заробляли солідно. Як почали рости корпуси і адміністрація, впав рівень робіт і заробітної плати, якість продукції стала гіршою. Робітники не вміють працювати…»

Директор ЛКСФ Юрій Скрипченко:

«…треба щоб художники повчили майстрів…Ми мусимо утримати господарство, яке розвалюється…матеріали, які ми дістаємо задовольняють тільки 25 відсотків, а потреби великі. Транспорт старий. Заявки на наші матеріали скорочують…»

1990

Початок розвалу радянської системи та її “ідеологічної надбудови”. Кінець 80-х років супроводжують бурхливі процеси національного відродження, головним епіцентром яких стає Львів. Динаміка суспільно-політичних та економічних перетворень не дозволяє відразу виявити основні проблеми у сферах культури і мистецтва. Яскравим підтвердженням цього стала хвиля «нової кон’юнктури», в якій кількісний фактор виразно домінував над якісним.

Упродовж 1989-2019 років за участі ЛНАМ та безпосередньо кафедри художнього скла відбулося 11 міжнародних симпозіумів гутного скла, що організував професор Андрій Бокотей та його команда. У них взяли участь художники з понад двадцяти країн світу.

1991

Виходить монографія Ореста Голубця «Львівська Кераміка», базована на мистецтвознавчому дослідженні творчості трьох поколінь львівських керамістів, що творили в майстернях ЛКСФу.

Марія Курочка:

«Це було 1996 році. Третього вересня відбулись збори керамічної майстерні, присутні Ковалевич, Береза, Савка-Качмар, Мартинюк, Ошуркевич, Липа, Мотика, Ганко, директор фабрики, головний інженер. Йшлось про закриття керамічного цеху як неспроможного і не рентабельного. Доля художників до уваги не береться, і кожен виживає як може. Ввели нову валюту, яку ще ніхто з нас не бачив. Люди бідні, зневірені і розгублені. Збори були жорстокі, агресивні. Нам пропонують самим шукати замовника, реалізатора і купця. 13-го вересня знову відбулись збори по приватизації майстерень. Майстерню оцінили в більше двох тисяч доларів. Знову збори на фабриці, пошук способів реанімувати кераміку. Невідомо, що буде. Не знайшли ніякого способу.»

2005

Першим закрили склоцех. Тепер частково приміщення фабрики закинуті, частково в них досі розташовуються керамічні майстерні від Спілки, деякі приміщення орендують інші організації.

2020

21 липня 2020 року в просторі Центру архітектури та урбаністики у Львові ( Порохова вежа ) куратором арт-центру Я Галерея Павлом Гудівовим та його командою був сформований та відкритий для огляду виставковий проект “Лабіринти ЛКСФ”, що розповідає про більш як 50- тилітню історію фабрики, стилістичних, ідеологічних та технологічних змін її продукції та видатних творчих особистостей, що там працювали і творили.