Ненаписана історія ЛКСФ

Чи може художнє виробництво бути культурним явищем? Чому мене зацікавила історія фабрики і який потенціал теми я побачив, зробивши попереднє дослідження? Багато запитань, які я задаю собі, вибираючи тему для чергового проєкту чи виставки.

Це не перший підхід до маловідомої історії промислового декоративного мистецтва другої половини 20-го століття, мистецтва радянської доби, яку ми сьогодні переосмислюємо. Складний період для самореалізації, але з поодинокими вікнами можливостей, які давали шанс займатись не тільки класичним соцреалізмом, а також модифікаціями і напрямами, які дозволяли більше свободи і творчості. Одним з таких напрямів було так зване декоративне мистецтво, яке розвивалось під егідою народних традицій і промислів і відповідно вільніших стандартів, ніж живопис, графіка або скульптура.

Особливий азарт для підготовки цього проєкту і одночасно старт дав Завод (Добрі звірі) – виставка про історію Васильківського майолікового заводу і його художників. Працюючи в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, я поцікавився, що є у фондах з Львівської фабрики. Колекція виявилась дуже скромною. Я подав запити до інших інституцій, і невелика кількість експонатів знайшлась в Музеї етнографії та художнього промислу у Львові. Лише музей в Опішному нещодавно зібрав свою колекцію ЛКСФ і зробив декілька виставок.

Швидкість забування вражаюча... і важливо вчасно працювати з недалеким минулим, коли його учасники готові до спогадів і розмови.

Ми не ставимо собі за мету однією виставкою розповісти повну історію ЛКСФ.

Ми лише торкаємось сучасної археології і рухаємось по напрямах і темах, які виникають по дорозі нашого дослідження. Десятки інтерв'ю, спогадів, сотні фотографій і безодня артефактів, які ще трошки і потягнуть на окремий музей.

1960-70-ті роки – це період особливого підйому у декоративному і монументальному мистецтві.

На базі Інституту декоративного мистецтва і фабрики була сформована впізнавана і актуальна школа дизайну, хоча її ніхто так не називав, ні тоді, ні сьогодні.

Особливу роль відіграло викладання Романа Сельського і Карла Звіринського, світоглядні модерністичні позиції яких формувались під впливом паризької школи, зокрема Фернана Леже.

Вся робоча схема від художньої школи, через училище та інститут – на фабрику, до можливості заробляти і отримувати замовлення, виглядала продумано. В якійсь мірі це можна було назвати креативною економікою, але з партійним забарвленням притаманним Художньому фонду СРСР.

Ярослав Захарчишин, скульптура «Дівчина з м'ячем», 1966 р., кам'яна маса, глазур
Ярослав Захарчишин, скульптура «Дівчина з м'ячем», 1966 р., кам'яна маса, глазур

Зібравши по частинках цю виставку, ми передаємо естафету інтересу, зацікавлення і вивчення, ні в якому разі не монополізуючи тему. Цікаво почути думку локальних та іноземних спеціалістів, які вивчають і досліджують світову історію декоративного мистецтва і дизайну щодо ЛКСФ. Вперше в історії під одним дахом виставки зустрілись всі напрямки роботи фабрики. Ми чуємо пряму мову спогадів у документальному фільмі і дивимось фото- і кіноархіви, які допоможуть не заблукати в цьому лабіринті.

Фабрика була особливою платформою для розвитку творчості в тиражній сувенірній продукції і виставкових авторських екземплярах, базою, де зустрічалась радянська монументальна пропоганда пам’ятників та безмежна краса гутного скла, кераміки та інтер’єрних рішень. Сотні художників і скульпторів, незабутні роки і можливості, робота, яка приносила і гроші, і задоволення.

Але все швидко закінчилось. Сьогодні база, яка дозволить так вільно творити і реалізовувати, виглядає , як фантазія, як марево. Але як без зайвої ностальгії розібратись у заплутаній історії створення і зникнення ЛКСФ? Блукаючи історичними лабіринтами фабрики, ми складаємо незаангажовану картину щодо її існування та ролі.

Дякую всім, хто допомогав озвучити історію, надавав експонати та матеріали.

Дякую Львівській міській раді за підтримку виставки і всім, хто інвестував свій час, зусилля і знання, щоб допомогти реалізувати цей проєкт. Хочеться вірити, що колекція та інформація, яку ми зібрали, буде реалізована не тільки у виставці та сайті, а ще згодом ми випустимо книгу про історію ЛКСФ.